А попереду нам відкривались нові горизонти. І, згуртувавшись, ми понеслись до нових вершин!

ІНСТРУМЕНТИ.

 Всі ми добре знаємо, що для виконання музичних творів, навіть найпростіших, потрібні інструменти, бажано добрі.

 З інструментами у нас була величезна проблема. В принципі ми вже багато чого вміли, у хлопців були молоді дзвінкі голоси, ми вже навчались таємницям звуковидобування, ми вже володіли певними сценічними навичками, але ми були дуже бідні. Електрогітари були напівкустарного виготовлення, клавішні інструменти можна було використовувати хіба що в дитячому садку, а ударна установка була гібридом гуцульського бубна і піонерської ударної атрибутики. Справжня біда заключалась в тому, що підсилювальна апаратура була просто на грані фантастики. І нашому першому звукооператору Івану Кресану доводилось буквально творити чудеса, щоб музиканти могли видобути із неї більш – менш нормальні звуки. Але, якщо бути справедливим до кінця, то такий плачевний стан був практично у всіх професійних і самодіяльних колективах. Наш начальник обласного управління культури чітко дав зрозуміти, що розраховувати на апаратуру нам не варто, тому що один – єдиний комплект апаратури, виділений області, був призначений для філармонійного ВІА «Беркут».

 Так вже склалось, що в нашій величезній країні ні виробництву музичних інструментів, ні виробництву підсилювальної апаратури не надавалось, м’яко кажучи, потрібної уваги. В підтвердження висловленої думки наведу досить характерний приклад. В 1991 році в Яремче побував в рамках турне по Прикарпатському військовому округу оркестр Міністерства оборони під керівництвом Головного військового диригента генерал – майора Назарова. Диригент виявився досить товариською людиною, багато жартував і, як всілякий музикант, розповідав нам пікантні історії з життя оркестру. Оркестр зовсім недавно повернувся з поїздки в США, куди його запросив Президент країни.

 

 Але одного разу влітає до мене в кабінет Мар'ян і схвильовано повідомляє новину, що в курортторзі є комплект підсилювальної апаратури «Гармонія» і що її планують віддати в один з ресторанів міста. З’явилась слабка надія. Біжимо в курортторг. Тоді Яремчанським курортторгом керував Павло Савелійович Лістков, людина, скажу прямо, неординарна. Всі яремчанці знали, що в кабінет до Павла Савелійовича чи не щодня прибували високопоставлені чиновники з обласних і районних організацій, щоб отоваритись величезним асортиментом найдефіцитніших продовольчих товарів, в тому числі і чеським пивом. І коли вже я нагадав про чеське пиво, то нехай вибачить мене читач, але доведеться трішечки відійти від головної теми. Чеське бочкове і пляшкове пиво продавалось в невеличкому кафе біля магістрального шосе. Господарем цього затишного закладу громадського харчування був пан Іван, як його всі величали. Це була людина, народжена працювати торговим працівником, барменом. По своїй доброті пан Іван тих, кого знав, міг записати в свій кондуїт і видати пиво в борг, що піднімало його статус до захмарних висот. Туристи, що прибували в Яремче на відпочинок, обов’язково, як визначний об’єкт, відвідували кафе пана Івана і він завжди був по – гуцульськи веселим, щедрим, напуваючи їх прекрасним пивом. Приїхавши додому, туристи надзвичайно емоційно розказували своїм друзям і знайомим про чудову казку в карпатському краї – кафе «Зелений гай». І коли приїжджали нові туристи, чи не першим їх питанням на яремчанській землі було: «А де тут пан Іван?» Ось якою популярністю користувався чудовий бармен, гуцул Іван Олексійович Лесюк…

 Але повернімось в кабінет Павла Савелійович. Як ви вже зрозуміли, Павло Савелійович в своїй справі був бог, цар і військовий начальник – він тримав в руках дефіцит. Звідси і його характер, який був повністю залежним від його настрою. В той день у Павла Савелійовича, видно, боліла голова і настрій був дуже поганий, тому, не дослухавши моїх з Мар’яном аргументів, чітко сказав, що «Гармонії» нам не бачити. Боже, які тільки доводи ми не наводили, які тільки подяки не сулили, все розбивалось об непорушну позицію Лісткова. Нарешті йому набридло нас вислуховувати і, як істинний росіянин, він випалив нам такий заряд ненормативної лексики, що я з Мар’яном просто остовпів. Але потрібно знати, що я теж росіянин, в недалекому минулому офіцер. То ж з усією пристрастю молодої людини я виказав йому все, що у нас накипіло на душі, так що Павлу Савелійовичу мало не здалось. Такого повороту справ він явно не чекав. З ним так не могли розмовляти, а ми могли, бо до хамства були не привчені. Павло Савелійович зрозумів, що тут найшла коса на камінь, що ці відвідувачі тільки його кабінетом не обмежаться. Тому тут же прийняв соломонове рішення – наступна апаратура буде наша. Велике спасибі і за те!

 Але чекати обіцяного, як відомо, три роки ми не могли, Тому, зрозуміло, ми почали широкомасштабну операцію по пошуку апаратури. Апаратуру знайшли випадково на базі культспорттоварів і приклали максимум зусиль, щоб ця апаратура не попливла в яку – небудь комерційну структуру. Отож, ми вперше придбали комплект підсилювальної апаратури «Гармонія». Коли апаратура, звільнена від пакувальних ящиків, стояла вже на сцені, радості всіх не було меж, з неї порошинки просто здували. Знаєте, як часто буває у людей: отримали щось нове – радіють, оберігають, а пройде якийсь час – навіть пилюку з речі не зітруть. До честі «Чугайстрів», у них назавжди збереглась чудова риса – бережливе відношення до свого музичного майна. «Гармонія» довго послугувала ансамблю, ми з нею і в НДР їздили. Так там якось після одного з концертів підходять німецькі музиканти і на повному серйозі пропонують продати їм наші мікрофони. Мікрофони ми їм не продали, але запишались – чи ба, – закордон, а у нас краще!