<
Вівторок, 19.03.2024, 10:12 Головна | Реєстрація| Вихід | Вхід

Форма входу

Вітаю Вас Гість!

Наше опитування

Вілла "Голуб"
Всього відповідей: 32

Вілла "Голуб"

Яремче 2 кімнати двохмісні, 1 – трьохмісна, 1 – чотирьохмісна. Зручності - ванна, душ, туалет, вода холодна-гаряча, телевізор, екскурсії на Буковель, опалення автономне, продаж сувенірів, можливе харчування.

Додаткові послуги: Садиба знаходиться посеред фруктового саду, прогулянки лісом.

Адрес: м. Яремне, вул. Литвина, 49, 78500

Телефон: +380969422810 - Оксана 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Книга Відгуків!!!

Залиши свій відгук.

Yaremche/Yarencha/

Яремче/Яремча/

Яремчі

Відпочивай у чарівному куточку Українських Карпат м. Яремчі і на тебе очікує багато сюрпризів та приємних вражень. Ти знайдеш тут: чистоту, спокій, затишок, здоров'я, музу, ідеї, а саме головне відпочинок для тебе твоїх коханих та сім'ї. Ми радо запрошуємо на відпочинок до нас, студентів всіх вузів та університетів - повірте це для Вас. Адже курорт Яремче знатний ще за часів Польщі, а тепер відомий на всю Україну гірськолижний курорт "Буковель" також Яремче. Ми запропонуємо Вам екскурсії в "Буковель" та чудовий спокійний і затишний відпочинок у нашій Віллі.

+380969422810 -Оксана

vkarpatah@ukr.net

Наш банер:

 

Статистика




«Тайстра»Яремче«Чугайстри» в пам'ять Андрію Снісаренко.

З іншого боку місто буквально конало від бідності. Яремче в той час було містом районного підпорядкування і ті фінансові крихти, які виділяв район, впевнено вели місто до розрухи. Дороги були жахливі, вуличне освітлення недостатнє, комунальні служби мали в своєму розпорядженні в кращому випадку лопату і віник, абсолютно не велось капітальне будівництво. Коли я перераховую всі ці міські біди, то я маю на увазі муніципальні проблеми, адже вже тоді профспілкові і відомчі гіганти країни побудували в місті величезний туристичний комплекс «Гуцульщина» на 500 місць. Вражав своєю казковою красою витвір місцевих майстрів – дерев’яний ресторан «Гуцульщина». Успішно розвивалось транспортне сполучення з багатьма обласними центрами України, почало успішно працювати Бюро подорожей та екскурсій. А муніципальна бідність прямо різала очі і, зрештою, досягла свого апогею в кабінеті мера міста, де на стелі висіла одинока лампочка в розбитому плафоні і стояла закіптюжена кахельна пічка.

 Але господар кабінету різко контрастував зі своїм кабінетом. Мужчина середніх років, з приємними рисами обличчя, доброю посмішкою, в добротному костюмі – таким я вперше побачив свого начальника – Михайленка Григорія Демидовича. При першому ж спілкуванні я довідався, що Григорій Демидович – фронтовик, має бойові нагороди, був поранений, а після лікування його направили працювати на Прикарпаття, де він трудиться і по нині. Мені він пообіцяв допомагати в роботі, допомагати в міру можливості фінансами, а заодно дав короткий опис справ в Будинку культури. Ну що ж, з Богом!

 Від міськради до Будинку культури йти якихось декілька хвилин. І ось я вже стою біля приміщення, де мені належить працювати. Природньо, я хвилююсь, і щоб заспокоїтись, починаю обхід приміщення. Зразу ж кидається в очі, що приміщення Будинку культури побудоване десь на межі п’ятидесятих – шестидесятих років, про що красномовно свідчить велика кількість ліпнини на фронтоні і величні кам’яні стелли у вигляді колосків, які повинні, за задумом автора, символізувати багатство. Відкинувши хвилювання, рішуче піднімаюсь по сходинка і входжу в Будинок культури. Пройшовши вестибюль і фойє, я підійшов до глядацького залу, звідки долинали голоси і звуки музики. Було ясно, що там проходить репетиція. Заходжу в зал. Він доволі – таки просторий, з великою сценою, в залі є балкон для глядачів. Ну що ж, зовсім непогано для початку…

 На сцені в цей час знаходилось десь зо п’ять – шість зовсім молодих людей з музичними інструментами в руках. Це вони і проводили репетицію.

І тут мене осяяла думка – та це ж і є ті самі «Чугайстри», про яких я вже так багато чув за останні два дні. Ну що ж, іду знайомитись. Піднімаюсь на сцену, а хлопці, облишивши грати, уважно дивляться на мене. Привітавшись з ними, я сказав, що призначений директором Будинку культури, а отже, тепер нам доведеться працювати разом. Музиканти, ввічливо привітавшись і не висловивши ні захвату, ні незадоволення, продовжили свою репетицію. Я ж в свою чергу попросив у них дозволу бути присутнім на репетиції, чим, думаю, здивував молодих людей. Присівши в останньому ряду залу, я став прискіпливо  вивчати цих хлопців. Виділявся молодий чоловік з величезною красивою шевелюрою, який, відчувалось, був у них лідером. Він був ненабагато старшим за інших і всі запросто звертались до нього – Мар’ян, а інколи шанобливо – Павлович. Мар’ян Цішевський – ось перший з «Чугайстрів», кого я близько пізнав. Це буде потім, коли я зможу назвати його своїм другом і однодумцем, це потім ми будемо оновлювати і зміцнювати ансамбль, це потім я зможу оцінити всю його благородність по відношенню до мене, яка виразилась в тому, що ніколи Мар’ян не вставляв мені підлі палиці в колеса, це потім ми разом гордились зробленим. А зараз цей красивий хлопець співав на сцені, і, потрібно сказати, співав добре. На той час Мар’ян мав пристойну спеціальну освіту, попрацював директором Будинку культури, а зараз обіймав посаду художнього керівника ВІА «Чугайстри». Мар’ян був, на відміну від решти музикантів, одружений. Дружина його Зоя була корінною яремчанкою, а весілля вони відіграли зовсім недавно. Як я відразу запримітив, у Мар'яна була одна прекрасна риса - він ніколи не підлаштовувався під співрозмовника, навіть якщо цей співрозмовник був його безпосереднім керівником, сміливо аргументував свою точку зору, але в той же час, якщо бачив, що опонент пропонує слушну думку, з задоволенням її сприймав і потім прикладав всі свої сили для виконання задуманого. Ми багато з Мар’яном сперечались, але наші суперечки завжди приносили користь. Адже в процесі пошуку істини ми ніколи не дозволяли собі переступати межу, де закінчується розум і шляхетність.

Отож, мені цей соліст сподобався!

 Прямо посеред сцени за ударною установкою сидів красень – мужчина. У нас на Гуцульщині таких називають легінями. Барабанщик встигав робити все – він задавав темп і початок гри, власне грав на барабанах, разом з Мар’яном співав, багато говорив і сміявся. Було зрозуміло, що все це йому дорого, все це він безмірно любить. І взагалі, все добре, і життя прекрасне, і ти молодий, здоровий, красивий, і довкола вірні друзі, котрі ласкаво називають тебе Андрій. Андрій Снісаренко – мій дорогий і улюблений «чугайстер», роль і значення якого тяжко переоцінити, адже з першого дня існування ансамблю і по цей день він є тою опорою, тим кістяком, на якому ось вже десятиліття тримається народний аматорський вокально – інструментальний ансамбль. В саму тяжку пору, коли рушилось буквально все, на плечі Андрія лягла величезна ноша по збереженню ансамблю і його традицій. І Андрій Снісаренко – художній керівник ансамблю з 1979 року впорався з цією надзвичайно тяжкою проблемою, за що йому і тепер дякують яремчанці.

 Сиджу, дивлюсь, слухаю далі…Звертаю увагу на високого худого молодого чоловіка, який грає на електрогітарі. Молодість його ну ніяк неможливо приховати, навіть якщо він вже і відпустив вуса. Друзі кличуть його Юрком, та він з задоволенням відкликається і на інше звернення до нього – Чубчик. Зачіска у нього цілком нормальна, як на мене, і де тут чубчик, що ніби – то дав йому такий сценічний псевдонім – я так і не второпав. Ну, Чубчик, так Чубчик…  А взагалі – то це Юрій Кошель – самий молодий артист славних «Чугайстрів». Народився і виріс Юрій в Яремче, тут закінчив школу, тут і полюбив на все життя гітару, яка й привела його в місцевий Будинок культури. Виховувався він в чудовій трудовій сім’ї. Його тато, Іван Захарович Кошель, працював в місцевій кіномережі, а мама, Софія Василівна, – в санепідстанції. Великий вплив на його виховання мала його бабуся, яка завжди намагалась передати своєму єдиному внуку одвічні християнські цінності – смирення і доброту. Юрій багато чого доброго залишив на пам'ять про себе в ансамблі, і коли після закінчення інституту поїхав на нове місце роботи, він і тоді не забував про свій рідний колектив, підтримував з ним духовний зв’язок. Зараз Юрій Кошель працює на Донеччині, він керівник потужної газоперекачувальної структури. Ось тобі і Чубчик! Я його і нині бачу молоденьким і здібним артистом, а він, бачиш, як далеко пішов.


 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26

 
Copyright MyCorp © 2024 | Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz