<
Вівторок, 19.03.2024, 10:41 Головна | Реєстрація| Вихід | Вхід

Форма входу

Вітаю Вас Гість!

Наше опитування

Вілла "Голуб"
Всього відповідей: 32

Вілла "Голуб"

Яремче 2 кімнати двохмісні, 1 – трьохмісна, 1 – чотирьохмісна. Зручності - ванна, душ, туалет, вода холодна-гаряча, телевізор, екскурсії на Буковель, опалення автономне, продаж сувенірів, можливе харчування.

Додаткові послуги: Садиба знаходиться посеред фруктового саду, прогулянки лісом.

Адрес: м. Яремне, вул. Литвина, 49, 78500

Телефон: +380969422810 - Оксана 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Книга Відгуків!!!

Залиши свій відгук.

Yaremche/Yarencha/

Яремче/Яремча/

Яремчі

Відпочивай у чарівному куточку Українських Карпат м. Яремчі і на тебе очікує багато сюрпризів та приємних вражень. Ти знайдеш тут: чистоту, спокій, затишок, здоров'я, музу, ідеї, а саме головне відпочинок для тебе твоїх коханих та сім'ї. Ми радо запрошуємо на відпочинок до нас, студентів всіх вузів та університетів - повірте це для Вас. Адже курорт Яремче знатний ще за часів Польщі, а тепер відомий на всю Україну гірськолижний курорт "Буковель" також Яремче. Ми запропонуємо Вам екскурсії в "Буковель" та чудовий спокійний і затишний відпочинок у нашій Віллі.

+380969422810 -Оксана

vkarpatah@ukr.net

Наш банер:

 

Статистика




«Тайстра»Яремче«Чугайстри» в пам'ять Андрію Снісаренко.

– Ось так ми і живемо… – Мар'ян докурив свою сигарету і я подякував йому за його розповідь, яка, по суті, ввела мене в курс справ ансамблю.

 Наступного дня познайомився я і з Моцартом. Юрій виявився на диво сором’язливим, ввічливим і культурним хлопцем.

Час від часу він діставав із кишені балончик з ліками і робив собі інгаляцію. З цим балончиком Юрій намагався ніколи не розлучатись, бо це була єдина дієва допомога в години нападу хвороби, з якою він постійно боровся. Попри все працював він багато, так багато, що інколи і пообідати забував, тоді доводилось нагадувати йому про це…

 Пройшло декілька днів і ми зібрались на творчу нараду, де вирішувалось одне питання – репертуар ансамблю. Нарада проходила демократично, кожен мав можливість висловити свою думку, яка або приймалась, або відкидалась. Що співати, над чим працювати, чи буде пропонована пісня цікава глядачам, для якої категорії людей готується той чи інший твір.

Вирішили головне. Основний акцент робити на українську народну пісню а також на пісні молодих українських авторів, яких недаремно називали тоді носіями українського музичного ренесансу. Так спільними зусиллями ми і затвердили репертуар на найближче майбутнє.

А в той час Яремче вже ставало туристичною Меккою. І ми вже не дивувались, коли вранці бачили на залізничному вокзалі черговий туристичний потяг з республік Середньої Азії, Закавказзя, Прибалтики, а то і з Далекого Сходу. Місто з раннього ранку починало жити напруженим життям міста – курорту. Екскурсії по місту чергувались з екскурсіями на скелі Довбуша, знайомством з гуцульською архітектурою, пам’ятниками, музеями, флорою і фауною Карпат… День був напружений і насичений, то ж і не дивно, що туристи протягом дня втомлювались і потрібно було якимось чином виводити їх з цього стану. І найкращою психологічною і фізичною розрядкою для них були концертно – танцювальні програми. Цю місію і взяв на себе ансамбль «Чугайстри».

Вранці, коли туристи ще не розійшлись по туристичних об’єктах, в турпоїзд приходив наш конферансьє Дмитро Досін. Ніхто краще нього не міг проанонсувати наш колектив, то ж не дивно, що ввечері практично всі туристи турпоїзду дружно йшли слухати «Чугайстрів».

Починався концерт. На сцену виходили артисти в надзвичайних по своїй красі гуцульських костюмах і починалось дійство! Можна з впевненістю сказати, що проїхавши всю Україну зі сходу на захід, туристи довідувались про неї так багато, що цих вражень вистачало їм на довгі роки приємних спогадів. Але тільки в Яремче вони так близько стикались з душею українського народу, з його народними піснями і це було для них повним одкровенням. Гірко про це говорити, але як не викинеш слів із пісні, так і не викинеш із спогадів і той факт боязні частини туристів, котрих хтось перед їхньою поїздкою на Західну Україну страхав бандерівщиною, чи неприязним відношенням гуцулів до приїжджих. І радісно нам було від того, що «Чугайстри» своїми виступами розвінчували заангажовані стереотипи, переконливо доказуючи, що місцеве населення надзвичайно дружнє, віротерпиме і зовсім не агресивне.

Глядачі були приголомшені таким знайомством з гуцульською культурою, нічого подібного в цьому маленькому карпатському містечку вони і не мріяли побачити.

Під час концерту я завжди слідкував за реакцією залу і бачив, як у глядачів з кожною виконаною піснею наростала ейфорія, котра в кінці концерту переростала в гучні овації, дарування букетів квітів, вираження подяки прямо на сцені. Особливо емоційними в вияві своїх почуттів були молоді дівчата. Вони вищали, кричали від захоплення і, чого гріха таїти, цілували артистів. Наші яремчанські дівчата були присутні на кожному концерті, справедливо не бажаючи віддавати своїх легінів приїжджим туристкам, то ж відразу після концерту забирали їх подалі від екзальтованої публіки. І правильно робили.

Так ось, для цієї, будемо казати, російськомовної публіки ми знаходили в своєму репертуарі пісні про їх рідний край, про їхнє місто. І ви знаєте, це допомагало нам швидше знайти спільну мову, з довірою відноситись один до одного. Допустимо, приїхав турпоїзд з Тули, а ми їм на концерті виконуємо пісню «Самовары – самопалы». І знаходячись за тисячі кілометрів від рідної домівки, вони з задоволенням довідувались, що далеко на Заході знають їхнє місто, і більше того, з повагою відносяться до .бойової та трудової слави жителів цього міста.

Ну а коли в залі були присутні грузини і ансамбль виконував запальні грузинські мелодії, то гул емоційного захоплення, напевне, чули і жителі найвіддаленішого міського мікрорайону Дора. Емоції виплескувались через край…

Все це змусило переглянути свою репертуарну політику. Не змінюючи головного – національного змісту, внесли в свій репертуар і пісні багатьох народів республік неосяжної країни.

Після закінчення концерту ми проводили ще й одногодинну танцювальну програму. Були задоволені всі – і доросла частина туристів, котра отримала насолоду від зустрічі з прекрасним, і молодь – їй поскакати під живу музику було великою втіхою.

Не зразу, не зразу, а поступово про наш колектив почали довідуватись на просторах величезної країни. Ми стали своєрідною візитною карткою Яремче, та навіть і всього Прикарпаття, і хочете вірте, а хочете – ні, але через наші пісні сотні тисяч туристів довідувались про пісенну культуру України. Сказано сміливо, зате справедливо.

Щоденні концерти почали приносити відповідні доходи, значно поліпшивши наші фінансові можливості. На порядку дня гостро стало питання тарифікації артистів, яку проводило обласне управління культури. Відверто кажучи, пройти тарифікацію було справою непростою, адже дуже суворими були оціночні критерії в частині індивідуального і ансамблевого виконання. Я вже говорив, що підбору виконавців ми завжди приділяли першочергове значення. Ось і в цей період до нас прийшли нові виконавці. Перш за все ми створили духову групу в складі саксофоніста Петра Кінаша, трубача Михайла Матейчука і тромбоніста Тадеуша Вольського. Ансамбль докорінно змінився в творчому плані. Тепер ми могли виконувати музичні твори в абсолютно новому соковитому тембровому забарвленні. Тон в цій трійці задавав Михайло Матейчук, або як його між собою називали музиканти – Каманчі. Він був людиною веселої вдачі і надзвичайно товариський. Наш новий трубач товаришував з усіма і недругів, як таких, у нього не було, Особливості його характеру формувались ще в дитячому будинку, де він, як круглий сирота, виховувався. Михайло закінчив музучилище, добре володів інструментом, мав природні сценічні здібності. Він завжди був душею компанії, любив випити, розповісти веселий анекдот, завжди був готовий допомогти товаришу. З ним було багато клопотів, але, чесно кажучи, він не переступав рамки дозволеного, а музикантом він був класним. Коли ж сталась Чорнобильська трагедія, він жив і працював в Прип’яті, то ж в перших рядах добровольців пішов на ліквідацію наслідків аварії. Там Михайло отримав смертельну дозу радіації і в 1989 році його не стало…      Тоді ж в ансамбль запросили і відмінного соло – гітариста Анатолія Сорочинського. Ось тепер, можна сказати, колектив набув свого бойового виду, свого стабільного складу, який пропрацював довгі роки. Зрозуміло, життя не стоїть на місці, і через горнило ВІА «Чугайстри» пройшло більше семидесяти музикантів, які зоставили по собі пам’ятний слід. Правда, були і такі, що покрутились на орбіті ансамблю метеорними зірочками та й зникли, не залишивши по собі навіть сліду. А ось скрипачка Люба Полатайко була для «Чугайстрів» дорогоцінним діамантом, своєрідним талісманом та, перш за все, чудовою скрипачкою. Люба була красуня. ЇЇ грація, її посмішка, її манера гри буквально зачаровували слухачів. Закінчувався концерт і вона перевтілювалась в милу, веселу дівчину, яку всі цінували і любили. В чоловічому колективі вона почувала себе спокійно і впевнено, і ніхто в її


 присутності не дозволяв собі навіть найменшого відхилення від норми. Зараз Любов Полатайко живе і працює в Надвірній, вчить в музичній школі дітей, прищеплюючи їм вічне і прекрасне – чарівні мелодії карпатських гір.


 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26

 
Copyright MyCorp © 2024 | Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz