Історичний огляд

Перша історична згадка про Яремче датується 1787 р. За переказами понад двісті років тому тут поселився втікач від феодального тиску Ярема Годованець. З його іменем пов'язують назву міста. Наприкінці ХVIII ст. Яремче відоме як хутір, де жили всього вісім сімей.

Найближчі до Яремче села Ямна та Дора згадуються у 1943 р. °х історія тісно пов'язана з антифеодальним рухом селянства Галичини, з опришківством, зокрема з іменем легендарного народного героя Олекси Довбуша та його побратимів Василя Баюрака з Ямни та Павла Орфенюка з Дори.

Основне місце в господарстві краю посідало тваринництво, яке визначало певною мірою економічне становище селян, їх побут. З весни до пізньої осені селяни пасли велику рогату худобу та овець на полонинах. У сироварнях з овечого молока виробляли бринзу. Більшу її частину, разом з іншою продукцією, вимінювали на ринках в Делятині та Коломиї на хліб, сіль та нафту. Місцеві мешканці працювали й на лісових розробках. Жили селяни в курних дерев'яних хатах, одяг носили саморобний, виготовлений з конопель та овечої вовни. Із овечої шкіри шили кожухи, кептарі, сардаки.

Місто почало розвиватись після будівництва в 1894 р. залізниці Станіслав (колишня назва Івано-Франківська)-Яремче-Ворохта-Рахів для вивезення карпатського лісу в промислові райони Австро-Угорщини, Польщі та інших країн. Прокладена в складних гірських умовах залізниця з численними кам'яними мостами і тунелями є пам'яткою інженерного мистецтва.

Протягом ХІХ ст. чисельність населення на околицях Яремче зросла. Воно розвивалось як дачне містечко, куди приїжджали відпочивати з Відня, Варшави, Кракова, Львова та інших міст. З часом Яремче стає кліматологічним курортом, де лікують хворих на туберкульоз. На підставі урядового рішення від 28.09.1910 р. хутір Яремче перетворено на самостійну адміністративну одиницю — «гміну» з цією ж назвою.

Під час першої світової війни цей район Карпат зазнав запеклих боїв, а Яремче — великих руйнувань. У 1919 р. місто взяли польські війська. Курорт привернув увагу польської знаті як місце відпочинку та джерело прибутків. В цей час було збудовано нові вілли та пансіонати з романтичними назвами «Рай», «Троянда», «Варшав'янка» та інші. Яремче мало 2 готелі, 44 пансіонати, 3 санаторії, 56 вілл та 53 гуцульських хат, призначених для приїжджих. Літній сезон відпочинку тривав з 15 травня до 15 жовтня, а зимовий — з 15 грудня до 15 березня.

У вересні 1939 р. тут встановлюється радянський режим. У січні 1940 р. Яремче стало центром району. 30 червня 1941 р. місто окупували фашистські загарбники. В результаті бойових дій зруйновані і втрачені деякі будинки відпочинку, вілли, пансіонати, кам'яний міст-акведук через річку Прут у Яремче. Влітку 1944 р. містечко звільнене від німецьких окупантів.

В повоєнні роки Яремче знову перетворюється на курортне місто. У 1950-80 рр. побудовані нові бази відпочинку, пансіонати. В 1963 р. стає містом районного підпорядкування. В 1977 р. отримує статус міста обласного підпорядкування. Із здобуттям Україною незалежності Яремче стає розвинутим курортним центром туризму і відпочинку на Прикарпатті.

Ім'я — шматок історії. (І. Еглі)

Яремче

Дехто з дослідників твердить, що в основі назви Яремче лежить корінь «ярем» — слово «яремце» означає дугу, лук, мовляв, ріка Прут дугою обіймає поселення.

Багато топонімів можуть трактуватися як тюркські. Слово «ворохта» означає «піднебесся», а «яремче» — «повертатися назад». З таким трактуванням пов'язана легенда про страх татаро-монголів перед карпатськими непрохідними лісами та мужнім народом, а тому — їхнє повернення назад на рівнинні місця.

Дора

Назва села Дора, як вважає більшість старожилів, походить від імені власниці шинку-корчми жінки-красуні Дори. Отож це ім'я завжди було в людей на вустах. Є й інше тлумачення наз-ви: «дора» означає «освячений хліб».

Ворохта

Заснування датоване XVII століттям. Назву села виводять від імені тутешнього мешканця. За народними переказами, у першопоселенців Мочерняків був слуга на прізвисько Ворохта — розумний, здібний чоловік, до якого жителі навколишніх сіл часто звертались за порадами, приказуючи: «Іду до Ворохти».

За іншими переказами сюди втік від воєнної муштри солдат Ворохта. Довго поневірявся по світу і нарешті поселився на березі Прута, серед декількох бідняків. Мудрою людиною був солдат, багато бачив на своєму віку. За розум його полюбили і не раз приходили до нього за порадою. Після смерті солдата хутір названо ім'ям старого Ворохти.

Микуличин

Говорять, що назва села Микуличин пішла від імені князя Микули — охоронця кордонів Галицького князівства. Ці землі подарував йому князь Данило Галицький, і було тут побудовано декілька охоронних постів. Серед них і Микулин (Микуличин) пост, який з часом переріс в поселення.

Перші письмові згадки про Микуличин знаходимо в історичних джерелах XV століття. Про околиці села розповідають матеріали ще ранішніх часів. За даними 1912 року до Микуличина належали Татарів і Ворохта, які тоді були присілками. До 1939 року Микуличин мав статус прикарпатського міста.

Поляниця

Легенди поведуть вас в далекий присілок Поляницю Чеміговську, де знайшла притулок мати легендарного опришка Олекси Довбуша. Тут же, в густому лісі, молодий Олекса зустрів діда-віщуна, який дав йому силу, відвагу, безсмертя та наказав карати панів.

Татарів

Первісна назва села — Бельзець. Перша письмова згадка про Бельзець — Татарів датується 1668 роком. На межі XIX-XX століття с. Татарів розвивалося як село курортно-туристичного типу. Чудова природа, цілюще лікувальне повітря привернуло увагу купців. Тут почали споруджувати вілли та пансіонати, які стали місцем відпочинку та розваг інтелігенції Відня, Кракова, Львова.

На території села знаходиться Храм святого Дмитрія (XVII cтоліття), австрійський цвинтар, єврейське кладовище, найвищий водоспад Гук (20 м).

Яблуниця

До складу Яблуницької сільської ради входять 2 сільських населених пункти: Яблуниця та Вороненко.

Історія села розпочинається з часів нападу татарських полчищ у XV і XVI століттях. Судячи з переказів, гори ці не були безлісі, а вкриті густими лісами. В лісах переховувалися від татар втікачі з України, Молдови, Росії, а також із Самбірщини і Тухольського провалу, яких називали бойками.

В 1686 р. документи згадують село Слободу, яке в 1700 році перейменоване на Яблуницю. В 1893 р. з Ворохти через Вороненку прокладено залізницю. Назва села Вороненко походить від ім'я робітника Вороненко, який був бригадиром залізниці, яка на той час прокладалася у селі.