І в нашій «Тайстрі» була величезна кількість пісень, які ми щедро дарували слухачам.

В липні 1976 року ансамблю було присвоєне звання «народного» і він почав офіційно називатись «Народний самодіяльний вокально – інструментальний ансамбль Яремчанського Будинку культури». Присвоюючи це високе звання, Міністерство культури України враховувало ту гігантську роботу, яку проробив ансамбль по пропаганді української народної пісні і його участі в громадському житті республіки. Ми стали третім колективом на Україні серед ВІА, якому присвоїли почесне звання «народного» колективу. І це, чесно кажучи, нас радувало. Звання «народний» говорить багато про що, але головне це те, що всі свої творчі сили ансамбль дійсно поповнював із народних джерел. Велась потужна робота по вивченню фольклорного матеріалу Гуцульщини, його пісенних і музичних складових. Займались цією роботою всі, прослуховуючи нові звукозаписи, знайомлячись з новими публікаціями в мистецьких друкованих виданнях, обмінюючись репертуаром з іншими колективами. Багато і корисно в цьому напрямку працював Валерій Чунін. І вдома, і на гастролях він завжди знаходив час на те, щоб знайти людину, яка б була цікава йому як донор музичного животворного струменя. Почутій новій пісні чи мелодії Валерій після творчого опрацювання давав нове життя. Полюбляв вести фольклорні пошуки і Анатолій Юрійчук. Це його зусиллями репертуар колективу свого часу поповнився «Думою про Богдана» та «Почаївською ораторією».

 Треба відзначити, що любов до церковного співу хлопці зберегли до цих пір. І сьогодні в нашій старенькій дерев’яній церкві радують парафіян божественними церковними піснями в часи Служби Божої Сергій Тарновецький, Андрій Снісаренко, Мар'ян Цішевський, Василь Вірста, Михайло Ровенко разом з іншими учасниками хору релігійного співу. Сотні віруючих від усього серця щиро дякують їм за те, що своїм співом вони допомагають їм з душевним задоволенням помолитись Богу. А в самому центрі міста на зібрані яремчанцями кошти виростає красивий і величний Храм Івана Хрестителя. І коли біля ще недобудованого Храму проходять Служби з нагоди Храмового свята нашого міста, разом з почесними Отцями несуть свою службу і артисти ансамблю. Воістину це народний колектив. Не на папері, а на ділі.

 Із всіх етносів, проживаючих на Україні, напевне, тільки гуцули зуміли зберегти багате фольклорне насліддя предків, котре найбільш яскраво проявляється в таких обрядах, як весілля. І завжди, коли була можливість побувати на гуцульському весіллі, хлопці з радістю йшли на це торжество, передчуваючи зустріч з самобутнім фольклором. І ніколи не помилялись. Вони багато чому навчились у сивих гуцулів і зморщених гуцулок – і шляхетної гоноровості газдів і газдинь, і іскрометності безкінечних веселих коломийок, і мудрим весільним обрядам. Це постійне навчання і життя в середовищі гуцулів робили їх відмінними від інших виконавців своєю самобутністю і народністю, що безумовно давало ансамблю «Тайстра» право стверджувати: вони знайшли своє творче обличчя.

 В кінці 1977 року Президія Верховної Ради УРСР своєю Постановою надала місту Яремче статус міста обласного підпорядкування. Напряму це в позитивному напрямку зачепило і яремчанські культуру, адже всі організації отримали нові штати, тотожні з районними, збільшилось фінансування організацій культури, а найсуттєвіше – при міськвиконкомі створювався Яремчанський відділ культури. Формувати новий відділ випала честь Дранчуку Василю Онуфрійовичу, людині, що глибоко знала всі проблеми культурно-просвітніх закладів, адже він свого часу здобув вищу освіту в галузі культури. До Яремче Василь Онуфрійович працював директором Калуського культурно-освітнього училища, яке декілька років тому перебазувалось зі Снятина і, природньо, директор прикладав максимум зусиль для створення матеріально-технічної бази училища на новому місці. Цей досвід добре прислужився йому і коли він створював структуру нового відділу культури.

 Взагалі не дивно, що маючи високе звання і вагомі здобутки, ансамбль в червні 1978 року був запрошений на Виставку досягнень народного господарства в Москві на конкурс, присвячений 60 – річчю ВЛКСМ. Готувались до фестивалю серйозно, тим більше, що не все гаразд було зі складом ансамблю. Служив в армії Андрій Снісаренко, Ігор Квас закінчував навчання в інституті, не було у нас і саксофоніста… Відомо, що Москва сльозам не вірить і наші проблеми були всього лишень нашими проблемами.

 

 Виступали ми на відкритій площадці, глядачів було дуже багато, і доки ми чекали своєї черги на виступ, то надзвичайно хвилювались. Але ось оголосили наш вихід і в московському небі полинула українська пісня. Глядачі тепло сприйняли наш виступ і, на радість нам, вимагали виконати пісню «на біс». В масштабах велетенського Союзу ми зайняли дуже почесне третє місце, ансамбль став Лауреатом конкурсу, всі учасники ВІА були нагороджені медалями учасників ВДНГ, а М. Цішевський, В. Чунін, Г. Поліщук і Д. Досін отримали бронзові медалі цієї виставки. Це було визнання ансамблю. І з перемогою ми повертались додому.

 Потрібно сказати, що для «Тайстри» після цього настала пора конкурсів, де колектив завжди займав самі почесні місця. Достатньо нагадати, що за період з 1981 по 1983 рік ансамбль став Лауреатом республіканського конкурсу комсомольської пісні, Лауреатом республіканського телетурніру «Сонячні кларнети», переможцем телеконкурсу «Від серця до серця». Не бажаю, щоб у деяких читачів склалось враження, що всі ці перемоги здобувались легко і просто, це далеко не так. Будь-яка наша перемога діставалась з величезним напруженням творчих сил, адже, скажу чесно, на всіх конкурсах суперниками «Тайстри» завжди виступали дуже сильні і відомі колективи. І тим вагомішими були завойовані звання Лауреатів.