Цілком можливо, що і наслідком поїздки за кордон та постійно зростаючою популярністю ансамблю можна пояснити той приємний факт, що в Яремче на адресу колективу почали надходити пропозиції з різних філармоній України відносно організації гастролей за участю колишніх «Чугайстрів». Після довгих і не завжди результативних переговорів хлопці зупинились на пропозиції Івано-Франківської обласної філармонії і ранньої весни 1976 року поїхали пробувати ,,філармонійного хліба”. Глядачі області, особливо в обласному центрі, приймали ансамбль на ,,ура”, касовий збір перевершив всі сподівання керівництва філармонії, але проза життя – побутова невлаштованість – надовго відбила у самодіяльних артистів охоту до довготривалих гастрольних вояжів. Тож і надалі основою концертної діяльності ВІА залишалися виступи для туристів, які прибували на відпочинок в Яремче та виїзди з разовими концертами в населені пункти області. І постійна наявність ,,свіжого” глядача на домашній сцені – ще одна причина того, що колективу судилось таке тривале сценічне життя.

  Та, як відомо, лихо саме не ходить. В ансамблі почав спрацьовувати принцип доміно: залишили колектив Анатолій Сорочинський та Петро Кінаш, Ігор Квас поїхав завершувати навчання в Івано – Франківському педінституті, декілька музикантів перейшли на договірний режим роботи. І, незважаючи на те, що ряди колективу поповнили високопрофесійні музиканти, як от барабанщики Володимир Плотніков, а потім і Андрій Туєшин та інші виконавці, все ж весь наступний, та й першу половину 1978 року неможливо в повній мірі занести в позитив ансамблю. Відбувались репетиції, проходили заплановані концерти, та відчувався певний кадровий голод, а з ним і творчий застій. Потрібен був потужний поштовх, своєрідний землетрус, який би зрушив ситуацію в колективі з місця. І він стався! Навесні згадуваного вже 1978 року в ансамбль прийшла звістка про те, що яремчанських музикантів запрошують на ВДНГ СРСР для участі в конкурсі патріотичної пісні до 60 – річчя Комсомолу. А тут ще й вчасно, знову ж таки стараннями керівництва МБК, ,,підвалив” комплект нової апаратури «BEAG» (Угорщина). То ж гріх було не скористатись з можливості показати себе на великій сцені. І хлопці почали напружену підготовку до поїздки в Москву. Потрібне було кадрове підсилення і воно незабаром прийшло в особі Дмитра Скікуна (труба) та Володимира Сєріка (гітара – соло). Вокально – інструментальний ансамбль Яремчанського міського Будинку культури з небувалим успіхом виступив на московській сцені і привіз додому звання Лауреата Всесоюзного конкурсу, а дехто з учасників був нагороджений бронзовими медалями Виставки. Після такого непростого, але переможного вояжу колектив явно вимагав емоційної розрядки. Тому частину літа 1978 року ВІА провів на березі Чорного моря. Сполучаючи приємне з корисним, ансамбль ще й дарував відпочиваючим і жителям навколишніх населених пунктів милозвучні пісні з Карпат. А що ж в цей час дома? Яремче новину про московську перемогу сприйняло ніяк. Місту було не до своїх героїв – воно змінювало свій статус і переходило в когорту міст обласного підпорядкування. А це значить, що в Яремче з’являлись нові організації і відділи, а з ними і нові керівники. І як пізніше стало зрозуміло, попри всю на перший погляд потрібність деяких новостворюваних структур, вони в умовах невеличкого міста інколи виконували дублюючу роль уже існуючих закладів та установ. І все ж таки це був великий позитив в житті міста, адже йому потрібно було розвиватись, і в першу чергу розвиватись як туристичному центру. Ну а де туризм – там і відпочинок. А який відпочинок без запальної музики з Карпатських гір і полонин?! Тож і для місцевих музикантів відкривались певні перспективи в контексті розвитку регіону. Після створення в Яремче відділу культури, опікуватись яким довірили Василю Дранчуку, стались певні зміни і в керівництві закладів культури міста. Колишнього директора МБК Олександра Свєткова, який перейшов на роботу в міськвиконком, на цьому посту змінив соліст ансамблю Мар’ян Цішевський. Успішна поїздка в Москву ще давала про себе знати як позитивний подразник, що є невід’ємним чинником у творчій діяльності. Тож справи в колективі якось самі собою стабілізувались. Крім того, повернувся після завершення навчання Ігор Квас, та ще й не сам, а привіз з собою класного клавішника і аранжувальника Сергія Мозгунова, який згодом став музичним керівником ВІА. Кадровий потенціал ансамблю дозволяв сподіватися на його подальше безхмарне життя. Тож зовсім неочікуваною взимку 1979 року стала заява на звільнення з роботи Галини Поліщук. Можна тільки здогадуватись про справжню причину її небажання працювати в колективі, який знову став іменуватися «Тайстрою». Та в цей час вже повернувся в рідні пенати зі строкової служби в армії Андрій Снісаренко, якому керівництво міської культури запропонувало сполучити дві функції: музиканта та художнього керівника ВІА. Ця пропозиція після деяких роздумів та погоджень була ним прийнята і ось вже майже 30 – ть років він ,,тягне цього воза”. Потрібно віддати йому належне за природну витримку та вміння залагоджувати проблеми колективу. Він був і є своєрідним об’єднуючим і мобілізуючим фактором «Тайстри» в самих непростих ситуаціях. Звісно, що сам керівник, без музикантів, самотужки всіх справ не вирішить. Тому доброю традицією в ансамблі була і залишається колегіальність у прийнятті рішень з будь – яких питань функціонування ВІА.