Майже двадцятиденна поїздка запам’яталась перш за все концертними виступами на зустрічах з німецькою молоддю, прийомами в трудових та студентських колективах, спільним музикуванням з місцевими і зарубіжними музикантами, після яких було дуже приємно чути, що «Чугайстри» – не аматори, вони – профі… Гастрольний маршрут «Чугайстрів» пролягав північно – східними округами країни. Декілька днів провівши в Берліні, ансамбль вирушив у Нойбранденбург, де базувався до завершення поїздки і звідки здійснював виїзди на концерти – зустрічі в Росток, Нойштреліц і інші міста НДР. Вражень від творчої подорожі було стільки, що по приїзду додому довелось робити непередбачувану зустріч з шанувальниками колективу і декілька годин відповідати на всі (не завжди і прості) питання, що цікавили їх. Розповідали артисти і про відвідини Трептов – парку з пам’ятником Воїну – визволителю, і про поїздку в замок німецьких королів Сан – Сусі, і про вояж в Потсдам та Равенсбрюк, де в роки війни діяв жіночий концтабір. З великою увагою слухали присутні розповіді музикантів про те, як живуть жителі НДР загалом і молодь цієї республіки – зокрема, чим вони переймаються і що їх хвилює. Певна річ, не оминули хлопці в своїх розповідях і забавних моментів поїздки. А таких моментів було чимало… Ще в Берліні колектив попередили, що «Чугайстри» запрошені виступити на торжествах з нагоди Дня солідарності, який країна святкувала кожного року на початку грудня. Урочистий концерт було заплановано транслювати по радіо на всю НДР. І от настав той день, коли ансамбль доставили на автобусі «Ікарус» до місця концерту і артисти почали готуватись до виступу. Та коли дійшла черга до комутації апаратури, виявилось, що транспорт, який постійно перевозив підсилювальну апаратуру ансамблю і який завжди з німецькою пунктуальністю вчасно доставляв її в потрібне місце, – десь раптово заблукав… Отож, інструменти, які музиканти возили з собою в автобусі – є, а підсилювальної апаратури – нема… Бачив би ти, дорогий читачу, вираз обличчя організаторів цього дійства! Вони ніяк не могли второпати, що ТАКЕ взагалі можливе. Та досить швидко альтернатива апаратурі «Чугайстрів» була знайдена. О, що це була за альтернатива! Ця апаратура робила все, тільки не грала. Тож в ,,живий” ефір пішла зовсім не жива музика у виконанні яремчанських музикантів… Потім був міх вибачень з німецької сторони і постійний контроль за спецавтомобілем з не зовсім фірмовою, але такою надійною, а головне – своєю технікою.
Та фортуна не завжди була прихильна до музикантів у виборі співачок. І не тому, що співачки були непрофесійні, ні. Просто в силу різних житейських обставин з прекрасною половиною ВІА час від часу виникали колізії, які негативно впливали на загальний перебіг життя в ансамблі і від яких найбільш потерпала творча робота. Якщо не брати до уваги недовгих виступів в «Чугайстрах» Слави Скачко з Калуша, яка, маючи непогані сценічні перспективи, змушена була через сімейні обставини залишити Яремче, то першою штатною співачкою колективу слід вважати запрошену дирекцією міського Будинку культури влітку 1975 року інженера – водника за фахом, співачку за покликанням і, як пізніше стало зрозуміло, бізнес – леді по своїй суті – Галину Поліщук. Потрібно відмітити, що з усіх своїх колег по співочому цеху вона прислужилась ансамблю найдовше і, без перебільшення, найкраще. А її активна участь у житті колективу довгі роки сприяла невпинному росту його заслуженої слави. Доречно нагадати і той факт, що Г. Поліщук більше року вдало поєднувала свої сценічні виступи з обов’язками художнього керівника ВІА. В це й же час в ансамбль органічно влились сестри – скрипачки Любов та Галина Полатайко, Тадеуш Вольський (тромбон), Сергій Лапко (гітара), Віктор Степанюк (тромбон), Степан Мартинюк (саксофон) і Олег Лукачов (вокал). Артисти на великому емоційному і творчому піднесенні провели сезон 1975 року, та рік довелось завершувати на мінорній ноті, бо ж як ти вже знаєш, дорогий читачу, колективу після участі в урочистому концерті на підсумковій партконференції області було заборонено носити назву «Чугайстри». Мотивація надзвичайно проста – таке псевдо мав один з ватажків ОУН – УПА на Львівщині. В ті часи такий вердикт оскарженню не підлягав… 